Чернігівський Вал
Вал – найдавніша частина Чернігова. Тут, на верхньому плато правого корінного берега річки Десна, там, де вона зустрічається з однією з своїх приток – Стрижнем, в останній чверті Ⅶ століття виникло укріплене городище, яке дало початок майбутній столиці Чернігово-Сіверського князівства.
В епоху Київської Русі Чернігів був великим містом. Невипадково вже в 907 році в договорі князя Олега з Візантією він згадується як другий за значенням після Києва. За його укріпленнями – стінами, валами і ровами – будувались хороми князів, дружинників і купців, будинки рядових городян і храми.
Спасо-Преображенський собор закладений на початку 1030-х років першим відомим чернігівським князем Мстиславом – сином хрестителя Русі Володимира Святославича.
У 1024 році він прийшов із своєю дружиною з Тмутаракані і силою зброї відвоював у свого брата Ярослава Мудрого Чернігів і все Лівобережжя Дніпра. Почавши будівництво величезного п’ятиглавого храму, він немов би стверджував величність і непорушність своєї влади.
Князю не довелось побачити своє дітище у всій його величі. Він помер у 1036 році і був похований під підлогою собору, зведеного на той час на висоту близько 4 метрів. Тільки через рік почали будувати Софію Київську.
Борисоглібський собор – творіння іншого чернігівського князя, нині канонізованого, Давида Святославовича. Є думка, що побудував він його у 1123 році після смерті свого сина. Посвячений небесним заступникам руських князів, цей одноглавий, оточений галереями храм, повинен був нагадувати друзям і недругам про прямий зв’язок князя Давида з його святими патронами.
7 днів оборонявся Чернігів у 1239 році, коли до нього підступила монголо-татарська орда. Однак місто впало і було спалене. Його мешканці були безжально знищені або вигнані в полон. І сьогодні збереглася легенда про горду княгиню Домнікію, яка, щоб не потрапити в ханський гарем, позбавила себе життя, викинувшись з башти Спаського собору.
Не зважаючи на те, що після захоплення монголо-татарами міські укріплення були відремонтовані, вони вже не сприймалися, як серйозна перепона для ворогів.
В 1246 році після страти князя Михайла татари знову пограбували і спалили Чернігів. Через 29 років місто захопили литовці і воно надовго зосталося спустошеним. Могутня столиця Чернігово-Сіверської землі втрачає своє минуле військове та економічне значення. Не принесло спокою і ⅩⅣ століття. У 1380 році Чернігів захопили поляки. В 1350 в місті спалахнула моровиця, яка знищила значну частину населення. Через два роки вона повторилася. Влітку 1362 року в знекровлене місто увірвалося військо литовців. В 1404 році чернігівським князем стає Свидригайло – брат польсько-литовського короля. Це не завадило йому привести у своє колишнє володіння в 1433 році татар. Але на цей раз фортеця вистояла.
У 1471 році польський король зробив Чернігів центром воєводства. Але це не врятувало його від нових бід. У 1482 і 1483 роках місто спалювали татари.
У 1503 році Чернігів переходить під владу Московської держави, але через три роки його укріплення руйнуються під ударами литовців. Ставши прикордонним містом Російської держави, Чернігів укріплюється і його вже не так легко захопити, як це було в попередні роки.
Відомо, що в 1534 році під стінами Чернігівської фортеці були розбиті київський воєвода та союзні йому литовці.
Невдалими для литовців стали спроби оволодіти Чернігівським замком і в 1563, 1564 роках. Вистояла фортеця і перед натиском поляків в 1579 році. Вищезгаданий замок побудували в середині ⅩⅥ століття на виступаючому у бік ріки Десна високому мисі. Його оточили глибоким ровом і могутніми дерев’яними стінами. Щоб забезпечити фортецю водою на випадок облоги, до берега річки Стрижень прорили довгий підземний хід.
У Чернігові на той час стояв сильний гарнізон, але внаслідок зради Лжедмитрію вдалося в 1604 році захопити його.
Внаслідок обману, який на війні називають військовою хитрістю, Чернігівська фортеця була захоплена в 1610 році київським воєводою Горностаєм, який перебував на службі у польського короля. На цей раз місто піддали такому спустошенню, що життя відновилось у ньому тільки через 12 років.
У 1618 році Чернігів увійшов до складу Польщі. У 1633 році містом намагаються оволодіти російські війська, але безуспішно. Та в 1648 році поляки все ж таки змушені були покинути чернігівські укріплення, не встоявши перед натиском повсталих козаків і селян. Ставши центром полку, місто починає відбудовуватись. На рубежі ⅩⅦ–ⅩⅧ століть Чернігівська фортеця складалася з Верхнього замку з 7 баштами, Першого Черкаського замку – 15 башт і Другого Черкаського замку з 12 баштами. У фортецю вело троє воріт – Водяні, Прогорілі та Київські. На озброєнні гарнізону, який складався з 1200 солдатів та козаків, була сильна артилерія.
На той час у фортеці розгортається монументальне будівництво. У 90-х роках зводиться мурований будинок полковника Якова Лизогуба – героя переможного штурму Азова в 1696 році. Цей будинок частіше називають у народі «Будинком Мазепи». Існує легенда, що саме в ньому грізний український гетьман ховав свою юну коханку і хрещену доньку Мотрю Кочубей, яку прокляла мати за розпутний зв’язок з убивцею свого батька.
В другій половині ⅩⅦ століття на рештках валів стародавнього Дитинця розгортається будівництво мурованої монастирської трапезної, над якою в 1700–1702 роках звели двох’ярусну башту з дзвіницею і церквою Іоанна Богослова. Ця монументальна споруда відома як Чернігівський Колегіум – один з найдавніших в Україні середніх навчальних закладів. Його фундатором був педагог, церковний діяч та відомий письменник Іоанн Максимович. У ⅩⅧ столітті територія колишнього Дитинця була щільно забудована житловими та адміністративними будівлями. Тут здіймалися величезні храми, знаходився базар, а також кладовище.
У 1799 році необхідність у Чернігівській фортеці відпала і її ліквідували. На початку ⅩⅨ сторіччя укріплення зрили і на їх місці розбили бульвар, який став улюбленим місцем відпочинку городян, котрі зазвичай продовжують називати це місце Валом.
Довгий час Вал продовжував залишатися адміністративним та культурним центром Чернігова. На його території на початку ⅩⅨ століття звели мурований будинок губернатора, переданий потім класичній чоловічій гімназії. Зараз в цьому будинку розміщується обласний історичний музей ім. В.В. Тарновського. Приблизно в цей же час (1834 рік) відбувається реконструкція Валу з метою розміщення на ньому різних губернських організацій неподалік палацу архієпископа, побудованого в 1780 році (нині обласний державний архів).
На початку ⅩⅨ століття на Валу зведено двоповерховий будинок поштової станції (нині «Укрімбанк»). У 1859–1870 роках поруч спорудили будинок Дворянського зібрання (не зберігся). Не вцілів також двоповерховий Дворянський пансіонат, збудований в 1894 році.
У кінці ⅩⅨ століття (1899 р.) поруч з чоловічою гімназією звели будинок гімназії жіночої (нині художній музей), а поблизу влаштували Гімназійський сквер. Тут в 1900 році було встановлено бюст О. С. Пушкіну.
Однією з визначних пам’яток на Валу є 12 чавунних гармат, поставлених на лафети в 1911 році над схилом гори, де колись були укріплення фортеці. Легенда оповідає, що ці гармати подарував місту Петро Ⅰ в знак його визнання мужності чернігівських козаків під час війни зі шведами.
Сьогодні Вал – це історичний, культурний і духовний центр Чернігова. Крім історичного та художнього музеїв тут діють експозиції Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів давній». На місці колишньої цитаделі встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченку, який неодноразово відвідував це місце під час своїх візитів до Чернігова. Ще дві пам’ятки з’явилися на території Валу у ⅩⅩ ст. Обидві пов’язані з історією Чернігова в роки Німецько-радянської війни. Один пам’ятник встановлено на братській могилі визволителів Чернігова від нацистських окупантів, які загинули у вересні 1943 року. Другий – Партизанський камінь. Його встановлено на тому місці, де до війни знаходився будинок міськкому Компартії, в якому формувалися партизанські загони. Нацисти спалили будинок, відступаючи з Чернігова у 1943 р.
З цитаделі відкривається панорама деснянської заплави і Болдиних гір, на яких знаходяться найдавніші на Русі монастирі – Єлецький Успенський монастир та Троїцько-Іллінський монастир.
